Минулого тижня ВО "Свобода" зробило крок, який рідко можна спостерігати в новітній українській політиці - добровільно відмовилося від посад у виконавчів владі. Згідно рішення керівництва партії, з армійською дисциплінованістю "свободівці", які приймали участь в керівництві державою, починаючи від міністрів і закінчуючи головами райдержаміністрацій, подали у відставку.
Суспільство сприйняло цю подію неоднозначно. З однієї сторони, це був логічний у європейській політиці крок після того, як "Свобода", внаслідок програшу у виборах, не увійшла в коаліцію, яка буде формувати владу. З іншої сторони це виглядало дещо по позерськи, адже зрозуміло, що до остаточного завершення коаліціади, нових призначень чекати малоймовірно (тож більшість з екс-владців залишаться у статусі в.о.), а, після закінчення реформатування влади, "свободівців" у владних кріслах в будь якому разі замінили б політики з партій, які увійдуть в коаліцію.
Дещо по іншому відставку "свободівців" побачили виборці, які традиційно підтримують нацоналістів. Вони також розділилися на два табори.
Перший з них, який формують люди, котрі ще й досі в захваті від Ірини Фаріон, вподобав цей крок (як і зазвичай, залізнобетонно підтримує абсолютно всі дії ВО "Свобода"). Проте цей сегмент є не дуже значним, адже до нього не входять навіть усі партійці.
Інший табір відчув неабияке розчарування. Справа в тому, що "Свобода", на відміну від переважної більшості інших політичних сил, які займали нацонал-демократичну нішу, ніколи особливо не приховувала, що метою діяльності партії є саме прихід до влади, де можна на вищому рівні реалізовувати партійну програму та поширювати ідеологію. Додатково до цього, традиційно, роботу в органах влади "свободівці" розглядали як тренування для членів партії. Тому відхід від влади в час, коли можна отримати безцінний досвід та вплинути на ситуацію, як на загальноукраїнському, так і на місцевому рівнях, був сприйнятий як боязнь відповідальності чи здачу ідеологічних інтересів.
Тому показовий вихід "Свободи" з влади, навряд чи приніс якісь дивіденти політичній силі, відтік симпатиків якої починає набирати катастрофічного масштабу. Для порятунку "свободівського" "Титаніку" необхідні дії іншого характеру, які полягатимуть у реорганізації партії та давно очікуваній зміні керівного складу.